Сергій Мартос Очі У дівчини бачив Я чорнії очі: Ясніші од Сонця, Темніші од ночі. Ті очі, як море, Глибокі, бездонні, Палкіїї, як горе Мов лід той холодні. Ласкаві, як зорі, В їх щастя, в їх доля, Заглянув – і горе: Запродана воля. Ті Очі, як хвиля По синьому морі: Зрадливі, Чарівні, Як хвилечка скорі. Хто хоч раз побачив Ті чорнії очі, Той їх не забуде, Ті очі дівочі. | Пантелеймон Куліш (переклад з Гейне) An dem stillen Meeresstrande. Henie Тихий берег понад морем Темна нічка обіймає. Виплив Місяць із-за хмари. Море стиха промовляє: Хто се ходить? Чи безумний, Чи коханням недугує? І сумний він, і веселий, І веселий і сумує. Осміхнувсь із неба Місяць. Голосом ясним озвався: Він закоханий, безумний, Ще й поетом собі вдався. | Михайло Старицький Виклик Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай... Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядемо вкупі ми тут під калиною – І над панами я пан... Глянь, моя рибонько, - хвилею срібною Стелеться полем туман; Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи здогадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині Листя пестливо тремтить; Небо незміряне всипано зорями – Що то за Божа краса! Перлами ясними он під тополями Грає краплиста роса. Ти не лякайся-бо, що свої ніженьки Вмочиш у срібну росу: Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайся, а що змерзнеш, лебедонько: Тепло - ні вітру, ні хмар... Я пригорну тебе щиро до серденька, А воно гріє, як жар; Ти не лякайся,щоб злоба підслухала Тиху розмову твою: Нічка приспала всіх, соном окутала – Ані шелесне в гаю! Сплять вороги твої, знуджені працею, - Нас не сполоха їх сміх... Чи ж нам, окривдженим долею нашою, Й хвиля кохання за - гріх? |